«Трагічна пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 рр.»

Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат

 

     У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.
     Запалимо Свічку Пам’яті.

     Протягом тижня діяла в Перегінській міській бібліотеці викладка літератури «Пам’яті  незгасна свіча».

     Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.

     Їм – неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви… Позбавлених могили й шани – присвятили працівники бібліотеки урок-реквієм «Жнива скорботи».

«Найперше було слово»

                                                                        Як парость виноградної лози,

                                                                        Плекайте мову.

                                                                        Пильно й ненастанно

                                                                        Політь бур’ян.

                                                                        Чистіша від сльози

                                                                        Вона хай буде.

М. Рильський

 

     9 листопада у нашій державі відзначається День української писемності та мови. Це свято було встановлене указом Президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь Преподобного Нестора-літописця.  Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь – якого народу. Національна мова – це скарб, що передається від покоління до покоління, і об’єднує минуле й прийдешнє. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у становленні та збереженні нації.  Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе і ближнього. До цієї дати в Перегінській міській бібліотеці було  приурочено виставку «Найперше було слово». Серед книг, представлених на виставці, багато видань з історії української мови, українського літописання, творів українських письменників. Знайомство з такими виданнями допомагає формувати мовний смак. Значна увага приділяється літературі з питань культури мовлення.

      Вікторина «Чи знаєте ви українську мову?», яку серед молоді провела бібліотекар Мельник Л.Б. зацікавила користувачів, які шанують, люблять, вивчають та знають рідну мову.